Рєзнік

......Провідну роль у торговельному житті самоврядних міст відігравав маґістрат (рада), який визначав місця торгівлі й брав за них відповідну плату. Торгували, як правило, на ринку, що ділився на "коморні" або "лавочні" місця – "пляци". Постійну торгівлю вели в крамницях, які в джерелах зазвичай називаються крамними коморами або просто крамами, та в ятках, що були меншими від крамів за розміром. У крамах велась універсальна торгівля, у ятках вона була переважно спеціалізованою.

.....Особливо опікувалися маґістрати "справедливими" мірами напоїв по корчмах. Тут знаходились жерстяні зразки мір – гарнець, кварта і кварточка. Їх прибивали у корчмі на ланцюжку так, "щоб людина могла дістати рукою … переміряти, якщо захоче". Однак подібні заходи зазвичай не мали успіху і фальшування мір у шинках було повсякденним явищем. Маґістрати час від часу вдавалися до перевірок і виявляли підробки зразків, якими виміряли напої. 

....До обов’язків маґістратських бурмистрів входив нагляд за якістю продукції, ґарантією якої в середньовічному місті служило клеймо, яким відзначали товар. Отримати товарне клеймо було нелегко. ..Тих, хто намагався торгувати неякісною продукцією, карали... Піклувалися ради й про ціни на міських ринках, вписуючи до міських книг "список базарних цін для міського маґдебурзького правління". Переслідуванням піддавалися ті, хто розпускав поголос про їх підвищення, що, наприклад, мало місце в діяльності турківського маґістрату. Дбали ради й про те, щоб продукти харчування не потрапляли до перекупників, яких відповідно до настанов маґдебурзького права належало штрафувати.

....Із розвитком торговельного життя міста й містечка, розташовані на велелюдних шляхах, перетворювалися на місця регулярного постою купецьких обозів. У великих торговельних центрах маґдебурзькими привілеями дозволялось будували спеціальні гостинні двори, примушуючи приїжджих зупинятися виключно в них, а не в приватних будинках. 

.....Маґдебурзьке право не лише стимулювало жагу українського населення до торговельної діяльності, а й значною мірою допомагало йому в організації товаровиробництва. Провідниками цієї політики, як і у випадках з організацією торгівлі, були ради. Зокрема, радам в українських землях були підпорядковані ремісничі цехи, в основних своїх формах запозичені з Західної Європи...Зазвичай міський маґістрат затверджував статут цеху, а також здійснював контроль за технологією вироблення продукції (хоча, на відміну від західних міст дещо послаблений). Іноді маґістрати отримували право призначати цехмістрів, що мало місце, наприклад, у Києві. У свою чергу останні могли брати участь у засіданнях рад або навіть ставали їх постійними членами. 

...Деякі з прибулих європейських купців не знали місцевої мови, тому для поліпшення спілкування в українських містах маґдебурзького права, де вони зупинялися, органам самоврядування дозволялось обирати спеціальних перекладачів ("товмачів"). 

....До сфери діяльності міських урядів входила організація комунальних служб міст, у їх числі нагляд за санітарним станом, особливо в районі ринкових площ. Посеред вулиць заборонялося прокладати стічні канави, викидати на них гній зі стійла, виноградні вижимки, екскременти тощо. Для забезпечення належного стану спеціально призначалися відповідальні особи, як, наприклад старший пургант у Львові. У його розпорядженні були сезонні помічники, пара волів, помічник візника. Тих, хто порушував санітарно-гігієнічні норми, карали. Зокрема, львівський купець А. Бочкович на початку ХVІІ ст. був ув’язнений за те, що відмовився вивозити сміття з публічних місць. 

....Окремо слід виділити організацію радами протипожежної охорони міст. Справа в тому, що тривалий час вулиці в більшості середньовічних європейських міст прокладалися дуже вузькими ("не ширше за довжину списа"). Будинки, нерідко дерев’яні, тісно ліпилися один біля одного, а горішні поверхи та круті покрівлі будинків, розташованих навпроти, ледь не дотикалися. Постійним лихом за таких умов у містах були пожежі. Тож своєрідним заходом протипожежної безпеки можна вважати ухвалу львівської міської ради 1527 р. (пізніше затверджену королем), відповідно до якої з метою уникнення пожеж у місті заборонялося будувати будинки з ґанком чи іншими прибудовами. Маґістрати повинні були мати списки всіх міських будівель, протипожежного майна, що зберігалось у дворах (відра, діжки, сокири, заступи, лопати), визначалася кількість возів для перевезення води в разі потреби. Міський урядовець, який відповідав за стан протипожежної безпеки, обов’язково мусив бути присутнім при гасінні пожежі й стежити, аби міщани не ухилялися від допомоги в боротьбі з вогнем, а в разі непослуху мав право накладати штраф. У Чернігові до заходів протипожежної безпеки залучалися ремісничі цехи, з приводу чого для них видавалися спеціальні настанови.

....Згідно з настановами маґдебурзького права міський уряд зобов’язаний був призначати опікунство для дітей-сиріт, а також піклуватися станом їхнього майна. Для цього зі складу маґістрату обирали спеціальних відповідальних, до обов’язків яких входило, зокрема, заслуховування звітів опікунів про керування ними майном сиріт.

....Статус міщан вільних європейських міст передбачав і право обирати приходських священників, яке знайшло безпосереднє втілення в практиці знову ж таки Львова.

....Маґістрати здійснювали поліцейський нагляд, піклувалися дотриманням громадського порядку і безпеки в містах. Забезпечення порядку на львівських вулицях, наприклад, покладалося на спеціальну сторожу – ціпаків. Назва ця походила від їхньої основної зброї – важкого бойового ціпа, окутого залізом. Ціпаки носили блакитний одяг з червоною облямівкою і олов’яними ґудзиками, а на головах – ковпаки з чорного ведмежого хутра. На ковпаках були бляхи з гербом міста. 

....До обов’язків міських урядів входив розподіл і збір податків. В українських землях це доручалося спеціальним особам (берчим, шафарям, "поборцам" та ін.). У Сяноку збір податків і використання коштів міського бюджету бурмистр здійснював за допомогою двох лихварів (provisores), яких обирали щороку. У Львові правильність сплати податків контролювали спеціальні службовці, яких обирали радники, а з XVIII ст. – міські лавники, вірменські лавники та колегія "40 мужів". Відповідно до своїх доходів податки на користь міської казни сплачували місцеві ремісники, купці, торговці "питиями" та ін. Податками обкладалися також гостинні двори, міські лазні, млини, перевіз тощо.

....Для впорядкування збору податків і відповідно до державного податкового універсалу 1567 р. від міських урядів вимагалося реєструвати так званих "люзних людей", або "гультяїв", які "нікому весь рік не служать, а наймаються лише на тиждень".  Ще 1515 р. у Львові було встановлено спеціальну посаду "старости убозтва", до функцій якого належав не тільки загальний нагляд за "жебраками, неробами і волоцюгами", але й вигнання "чужих" жебраків із міста. Крім того, маґістрат неодноразово звертався до львів’ян із закликами не приймати в своїх домівках невідомих прибульців і волоцюг. Заклики, однак, допомагали мало, бо, зважаючи на високу оплату за наймання помешкання, багато людей спокушалися легким заробітком.

....