«Біле» та «чорне» духовенство.
Особливо близьким до селянського середовища було так зване «біле» духовенство, тобто церковне. До нього входили служителі церкви, котрі мали сім'ю та відправляли церковні служби. Воно було досить чисельним, бо в багатьох селах були церкви, засновані шляхтою, міщанством та селянами. Священик отримував від громадян масив землі на оплату своєї праці, крім того, різну натуральну данину від віруючих. «Біле» духовенство мало можливість глибше проникати в життя селян та впливати на нього. Як писав М. Грушевський, воно було охороною національних традицій, національної свідомості українців
Натомість, «чорне» духовенство було замкнутою «вищою» кастою духовенства. Його члени не мали сім'ї, жили в монастирях. Монастир був місцем молитви. Також господарським комплексом, адже монахи самі себе повністю забезпечували їжею та всім необхідним. Також монастирі володіли величезними маєтками, що існували за рахунок примусової селянської праці. До «чорного» духовенства відносились патріархи, митрополити, єпископи, ієромонахи, архімандрити, монахи. Воно мало тісніші зв'язки з українською шляхтою. Серед церковних діячів було багато вихідців з середньої та дрібної шляхти. Ряди ченців постійно поповнювалися за рахунок шляхтичів, козаків, міщан і навіть селян. Вони відігравали велику роль в культурному розвитку. Щоб потрапити у вище духовенство потрібно було спочатку стати ченцем.
Немає коментарів:
Дописати коментар